10 днів, як я в Україні. Зрадів, що побачив родичів та дуже близьких для мене людей, але доведеться повернутись на мою другу Батьківщину, котра ще не встигнула мене обламати по повній програмі. Може напишу колись більше про своє перебування тут.
Приємно побачити такий малюнок в Запоріжжі
Сьогодні гуляли в порту імені Леніна (стара совкова назва) і компанія неподалік говорила про “Свіжу Кров” на М1, і про Запорізький гурт “аРеНБі” в цьому проекті. Ну і щось про Положинського вони там теж говорили.
А я вам Роллік’с підганяю послухати, саме з кровавої передачі
Так, життя йде, ні воно не просто йде, як можна гуляти по площі, чи проспекту, воно біжить. Біжить, як під час кросу на фізкультурі, коли тебе змушують бігти. Спочатку нормально, а потім не дуже подобається. А в кінці ти вже ніякий. Ну, я саме так бігав на фізрі. З кожним днем розумію, що час пролітає дуже швидко і вже нічого не повернути назад. І скільки років мені треба, щоб я зміг отримувати повне насолодження від життя, я не знаю. І від такого почуття невпевненості, якось не по собі. Що поробиш?! Та нічого. Тому якось гребеш. Намагаюсь до всього ставитись легше та з позитивом. Вірю, що все буде добре. От тільки коли?
Так радієш коли бачиш якісь згадки про Україну тут, в Англії. Це ж моя країна! Я там народився. Я там виріс.
Нас тут знають і навіть іноді поважають.
Поділюсь з вами спогадами про країну на цьому острові, де не так туманно, як усі звикли називати.
Котлета по-київські
Кросворди. Побачив в якомусь торговому центрі. Думаю напис KIEV помітно
Маю надію, що колекція написів буде поповнюватись.
Далі буде
Свіжі коментарі